Зазвичай, людям, народженим у січні, притаманні такі риси характеру, як цілеспрямованість, серйозність та відповідальність. Приймаючи якесь важливе для себе рішення, вони роблять це обдумано й виважено. Саме таким був ніжинець Юрій Ландар. Юра також народився у січні, сімнадцятого.
Цей рік був би для нього ювілейним й він зустрічав своє тридцятип’ятиріччя в колі родини й друзів, приймаючи від них щирі вітання й подарунки, радіючи чудовій можливості поспілкуватися зі своїми найближчими й найдорожчим людьми… Та на заваді звичайному людському щастю стала війна…
Ні, гості в жодному разі не забудуть про свого дорогого іменинника, вони обов’язково прийдуть до нього. Тільки зустрічатиме їх господар не за щедрим святковим столом…
Пронизливий січневий вітер, розійшовшись на просторах Савського кладовища, люто шарпатиме їх за поли, жбурлятиме в обличчя пригорщами колючого снігу, замітатиме ним сліди на стежині до рідної могили. Цей сніг не розтоплять гарячі сльози осиротілих донечок та згорьованих батьків; він гострим болем крижинитиме серце згорьованої вдови, яка з коханим чоловіком поклала в цю могилу всі надії своєї родини на її щасливе майбутнє; він болючими споминами рватиме на шматки болючі спогади друзів, вихоплюючи з їхньої пам’яті яскраві, теплі моменти спілкування з тим, до кого вони цього дня прийшли на кладовище… Бо цей холодний сніг вже не тільки з небес. Він назавжди в їхніх серцях, цей пекучозледенілий сніг неймовірно болючої непоправної втрати…
Для Юрія його шлях у Безсмертя почався вже наступного дня після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. А до того хлопець, як і всі ми, жив своїм звичайним мирним та спокійним життям. Народившись у Ніжині, тут же навчався у п’ятій міській школі, у вільний час з ровесниками залюбки ганяв футбольного м’яча. Пройшов строкову службу в лавах збройних Сил України й ці навички юнаку дуже знадобилися після демобілізації, коли він пішов працювати у воєнізовану охорону. Затим Юрій здобув вищу освіту і вже на посаді майстра у відділі КП «Управління комунального господарства» Ніжинської міської ради займався питаннями благоустрою – дуже любив своє місто, тож прагнув бачити його завжди чистим та впорядкованим. А, втім, багато кому з його колег по роботі, численних друзів та знайомих, багатьох земляків-ніжинців були відомі не тільки його високий професіоналізм, сумлінність у виконанні дорученого, а й активна громадянська позиція. Саме тому вони й довірили молодому чоловіку представляти їхні інтереси в депутатському корпусі міської ради минулого скликання.
Так сталося, що за сімейними обставинами Юрій разом з дружиною Тетяною та донечками Кірою й Анастасією переїхали жити до столиці, проте він і там продовжував фахово займатися питаннями благоустрою, але вже на посаді інженера на дільниці столичного «Зеленбуду». Й, мабуть, Київ б ще багато-багато років щовесни вбирався у розкішні різнокольорові шати дбайливо висаджених та доглянутих Юрієм та його колегами-зеленбудівцями розкішних газонів та клумб, але в життя українців увірвалася війна. Вже наступного ранку Юрій Ландар прийшов до столичного військкомату з проханням прийняти його до лав Збройних Сил України.
Саме воювати Юрію випало в складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені геть мана Івана Виговського. Сформована вона була ще на початку 2015 року, та вже з початку повномасштабного російського вторгнення її бойові підрозділи громили агресора на підступах від Чернігова до Бобровиці, бої точилися й біля Ніжина, Талалаївки, Великої Дороги. В числі цих захисників мужньо воював і Юрій Ландар.
Після визволення Чернігівщини бойовий шлях бригади проліг на Донеччину. А там – знову пекло…Часів Яр… Краматорськ… Між ними – дні й місяці тривожних очікувань та сподівань, короткі хвилини телефонного спілкування, обмін світлинами й короткими есемескаими: «як ви там?» – «а як ти?», «у нас все добре» – «і в мене також», «бережи себе» – «бережи дітей», «скоро побачимося?» -«все буде добре»…
Разом з Танею перегортаємо архівні фото й відео в телефоні – ось Юрій з побратимами займаються облаштуванням свого солдатського побуту, ось відпочивають після чергування. А ось відео, від якого стискається серце і сльози самі навертаються на очі: хлопці повертаються з «нуля». Юра серед своїх побратимів – припорошений пилом донецьких териконів, в повному екіпіруванні, з втомленими, але такими радісними й сяючими очима показує на свій бронежилет зі слідом від ворожої снайперської кулі. Мабуть, того дня рідні вимолили його у долі для щасливого повернення в розташування частини живим та неушкодженим…
А потім їх перекинули на південь. Кількамісячні запеклі бої поблизу невеликого населеного пункту Роботине, звідки, власне, торік починався український контрнаступ на головну лінію рашистської оборони. Атака. Відступ. Ворожа арта. Відбити наступ ворога. Відступити на попередні позиції. Знову атака. Скільки їх, таких бойових операцій довелося виконати, на скількох завданнях побувати… З одного з них живим повернутися Юрію Ландару, на жаль, вже не судилося… Того разу дива вже не сталося. Сімнадцятого вересня серце мужнього захисника зупинилося назавжди…
Прикро й нестерпно боляче, що увірвавшись у мирне, спокійне й розмірене життя, ненависні окупанти вбивають найкращих – справжніх героїв, мужніх захисників і патріотів своєї країни, своїх землі.
-Я тоді дуже просила чоловіка не поспішати, може, дочекатися повістки, як це робили інші, – згадує Тетяна. – Адже у нього була робота, відповідальна посада. У нього були ми, але… Юра сказав, що вже все вирішив і йде воювати, бо йому є кого захищати…
-Юра… Був…- відчувається, що це коротке, мов постріл, й болюче, мов удар, слово й сьогодні, через півроку після загибелі чоловіка, дається жінці дуже важко, – Він дуже люблячий, неймовірно добрий, чудовий татко. Наче знав, що більше ніколи не зберемося разом, вирішим відзначити день народження Кірочки, запросивши усіх наших рідних, друзів, кумів, організувавши для неї справжнє свято. А ще надійним та відповідальним. Він став справжнім батьком для моєї донечки Настуні. А для мене коханим чоловіком, дуже дорогою близькою людиною. З ним я прожила вісім своїх найкращих років – у любові, повазі, щасті й радості…
Білий янгол Небесного воїнства… Юрій Ландар не народився героєм, він став ним, бо в його країну прийшов загарбник, жорстокий та підступний ворог, і він не міг вчинити інакше, як зі зброєю в руках стати на її захист. Він не менше за інших любив життя, хотів піклуватися по свою родину, жити в мирі та спокої. Але рашисти перекреслили його мрії, забрали його життя, як і сотні й тисячі життів інших наших мужніх захисників. Цим злочинам немає прощення. І забуття теж не може бути. Вічна слава Героям!