“Збирайся, тату, – сказала Наталка,- Ми забираємо тебе додому. Мій чоловік приготував для тебе кімнату. Я не знала, що Ангеліна на таке здатна”

“Збирайся, тату, – сказала Наталка,- Ми забираємо тебе додому. Мій чоловік приготував для тебе кімнату. Я не знала, що Ангеліна на таке здатна”

Степан Григорович прожив довге і насичене життя, досягнувши сімдесятирічного віку з сім’єю, якою він пишається. Вони з дружиною багато працювали, щоб виростити трьох доньок і забезпечити їм гарну освіту, не

зважаючи на щільний графік роботи. Коли діти закінчили школу, вони вирішили менше працювати, але, на жаль, дружина Степана Григоровича захворіла і незабаром померла. Відтоді він живе сам, відчуваючи себе самотнім після виходу на пенсію, оскільки доньки відвідують його рідко.

Степан Григорович розуміє, що у дочок є свої сім’ї та обов’язки, а з онуками він не бачився. Хоча він і хотів би відвідати їх, але молодша дочка попросила його не робити цього через те, що її чоловік не любить сторонніх людей в домі. Батько погодився, знаючи, що його діти знають, що краще для них і їхніх сімей.

Одного разу старша донька Степана Григоровича, Ангеліна, зателефонував і сказала, що приїде на вихідні. Степан Григорович зрадів, але водночас і занепокоївся, адже він давно не бачив ні доньку, ні онуків. Однак, коли Ангеліна приїхала, вона прибула одна, без чоловіка та дітей. Степан Григорович був розчарований, але намагався не показувати цього.

Під час обіду Ангеліна розповіла, що домовилась про переїзд Степана Григоровича до будинку пристарілих, оскільки переживає, що її батько живе один. Степан Григорович був здивований і ображений, не розуміючи, чому донька прийняла таке рішення, не порадившись з ним.Виявляється, чоловік Ангеліни опинився в скрутному становищі, заборгувавши значну суму грошей небезпечним особам. Вона знає, що якщо чоловік не поверне борг

вчасно, їх сім’я може зіткнутися з жахливими наслідками. Щоб повернути заборгованість, вона домовилась із сестрою про продаж квартири їхнього батька. Однак наймолодша сестра, Наталка, не відповідає на її дзвінки. Не маючи інших варіантів, Ангеліні не залишається нічого іншого, як наступного дня відвезти батька до будинку пристарілих.  Закінчивши свою розповідь, Ангеліна повернулась до батька, Степана Григоровича, і запитала: “Тату, ти ж не проти?”.

Степан Григорович просто кивнув головою, не знаючи, що сказати. Чи повинен він висловити, як він відчуває, що його доньки покинули його після стількох років, коли він ростив їх? Замість цього він зібрав свої мізерні речі, і наступного дня вони приїхали до будинку пристарілих. Молода медсестра зустріла їх з ввічливістю і провела чоловіка до його палати. Там він виявив, що перебуває не один, на другому ліжку лежить старенький дідусь, на ім’я Іван Васильович.

Донька відразу поїхала, навіть не попрощавшись. Батьку було важко, але він звик.За три місяці Степан Григорович освоївся в будинку для літніх людей і здружився з Іваном Васильовичем. Хоча життя його було нелегким, але він прийняв свою долю. Івана Васильовича привезли його до будинку-інтернату сини, і принаймні

вони його відвідували. Проте жодна із доньок Степана Григоровича не спромоглась приїхати до нього. Щодня він дивився у вікно, сподіваючись побачити їх, але марно. Наближався день народження, і Степан Григорович задумався, чи згадають вони його привітати. Вони з Іваном Васильовичем вирішили відсвяткувати разом, тому попросили медсестру купити торт.

Наступного ранку двоє стареньких сиділи за столом, пили чай і насолоджувалися тортом. Степан Григорович перестав дивитися у вікно, бо знав, що чекати нікого. Раптом у двері постукали, і на порозі з’явилась Наталка. Вона підійшла та обняла батька.“Збирайся, тату, – сказала Наталка,- Ми забираємо тебе додому. Мій чоловік

приготував для тебе кімнату. Я не знала, що Ангеліна на таке здатна”.
Степан Григорович глянув на Івана Васильовича, який помітив сльозу на його щоці та кивнув головою, ніби кажучи: “Це чудово. Хай щастить”.